Люблю свій край... він даний мені Богом,
в блакиті ніжній сонце золоте.
За хмари жайвір високо злітає,
де зріє в полі жито золоте.
А в мого краю гір дзвінкі потоки.
І пахне тут черемхою весна.
Зігріти може серце кожне слово.
У нас всіх Україна тут одна!
Глянь, тягнуться до зір стрункі тополі.
Є оберегом явір й ясени.
І вишитий рушник є в кожній долі,
Бо люблять їх всі доньки і сини.
А в мого краю гір дзвінкі потоки.
І пахне тут черемхою весна.
Зігріти може серце кожне слово.
У нас всіх Україна тут одна!
Ми віримо - настане час щасливий,
і замість гроз засяє день ясний.
І усмішками світ весь заясніє,
бо кожному є край свій дорогий!
А в мого краю гір дзвінкі потоки.
І пахне тут черемхою весна.
Зігріти може серце кожне слово.
У нас всіх Україна тут одна!
Ч У Д О В О,Надійко! Якби ж то Ваші слова дійшли до Бога, і до наших так званих "керманичів", щоб вони дбали не лише за свої статки, а й за наш народ, і рідний край...
"Зігріти може серце кожне слово.
У нас всіх Україна тут одна!"
Саме так!
І кожне ваше слово зігріти справжньою любов'ю до України і тому кожне серце зігріває і цей вірш!