Мені до неї наче до вершини,
Без підстраховки на крутому схилі,
Я лізу, йду не знаючи спочину,
Стомився рахувати дні і милі.
А їй все легко, вже летить зорею,
Тепер мені до неї, як до неба,
Та білий стяг ще не несіть на рею,
Хрест на мені ще ставити не треба!
Бо я упертий, і зоря в долоні
Впаде, бо впертим таланить буває,
Здалось, чи все ж поглянула сьогодні,
Коли стояв я біля прірви скраю.
Вона – то ціль. І я іду, не каюсь,
Хоч пошкодую потім, все можливо,
Не понижаю вперто темп і градус,
Надія є малесенька на диво.
ID:
787315
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 13.04.2018 17:49:35
© дата внесення змiн: 13.04.2018 17:49:57
автор: Надясемена
Вкажіть причину вашої скарги
|
