Десь за хмарами далеко
Птаха щастя заблукала.
Попросила я лелеку,
Щоб її там відшукала.
Я вдивлялась в сині далі,
Виглядала весну й літо,
А тумани, мов вуалі
Простелилися над світом.
Вже лелек в далекий вирій
Проводжає сумно осінь,
Їй махають крила сірі,
Їм - дерева жовтокосі.
Я із осінню зосталась
Літо бабине стрічати,
Іншій птаха та дісталась,
Будуть вдвох пісні співати.
Гарний вiрш, Людмило. Дуже цiкавий, захоплюючий сюжет. Дiйсно, знайти цю птаху щастя - справа не з легких, то надзвичайно складне завдання.
Тiльки от слово "лелека" у бiльшостi випадкiв вживають у чоловiчому родi - лелека - вiн, бiлий лелека. А на самку лелеки кажуть - "лелечиха". I тодi у 4 рядку правильнiше вжити "вiдшукав", а не "вiдшукала". Але у такому випадку рима зiб'еться. А може вам тут "лелеку" замiнити на "журавку" i тодi можна трохи змiнити цi два рядки:
Почула я журавки клекiт
Й вiдшукати попрохала.