За межею гострою стернею по морозу ноги босі.
Іду кудись туди.
Не важливо уже. За межею. Всі шляхи без кінця. І без початку.
Скільки йти? Втратила відлік. Втратила час. Немає прихистку. Тільки зима. І ноги грузнуть в заметах. Де там та стерня попід заметами? Є. Там внизу. Відчуваю. Кожен крок.
Значить не кінець. Немає його. Немає нитки. Клубок покотився кудись за межу. Впустила.
Навіщо тепер ті руки? Порожні. Нічого не несу більше.
Тільки біла імла попереду. Очі застує. Не видно нічого.
Тільки кроки відбивають ритм. Який ритм? Не запустити час, що зупинився. Не чути стукоту. Тільки кроки. Печуть. Пульсують.
Не замінити годинника. Не потрібен він тут.
Хіба впаду. Можна впасти за межею?
Скоро дізнаюся. Ще трішки.
Оте «трішки» є і тут. Виявляється.
Чи є іще щось за межею?
