Згортаю пилюку,
що вкрила столітній рояль…
Збентежено пальці ковзнуть порцеляною клавіш…
Ось так розливають у келихи справжню печаль…
Отак, сміливіше…
із перших трьох нот упізнаєш
Цю музику вітру…
Летить, мов палаючий хмиз,
мелодія чиста на смуги ожинових згарищ.
Хай завтра загусне вона, як торішній кумис.
Сьогодні мене
до найтонших вібрацій розплавиш.
Чіткіше...чіткіше...
Цілунком пече на чолі
адажіо ночі… і байдуже, що буде завтра…
Сьогодні - ридають у хмарах мої журавлі!
І рветься у вирій
тобою залишена айстра
Тонко, щемно, журавлино, лірично, мелодійно, захоплююче, Наталі... Ви молодець!
А я доопрацював по настоянню Сергія Дуньова свій вірш - Музыка листьев. Ви як довго працюєте над віршем? Над словами окремими? Перш ніж випускати на волю?
то дуже по-різному ...буває так,що вірші незакінчені стоять в чорновиках декілька місяців...а іноді пишуться на одному диханні...то вже називається натхненням...і навіть такі вірші бажано,щоб простояли день-два,і оцінити на тверезу голову...бо натхнення,це теж сп"яніння... тобто у кожного вірша-своя історія...а як це відбувається у Вас,Менестрелю?
Якщо правду сказати... рідко коли довго вилежуються, 95 % начисто, може незначні правки... і на виліт. Якщо самокритично - то так не треба робити. Потрібно попрацювати над словом, щоб не було двозначності, фальшу, поспіху. Бо вірш - то перлина душі, а тому його треба випестити - так працює Сергій Дуньов - він молодець і мене на це націлює, я його розумію. Правда при редагуванні своїх книг, серйозні коректори перевіряли і мені прийшлося над деякими віршами попрацювати заднім числом. А це невірно - треба більше уваги приділяти часто сирому матеріалу і не надіятися на своє вміння і досвід. Може вдасться? Я пишу, як правило зранку - коли всі сплять, на свіжу голову, коли є ВЕРХОВНА ХВИЛЯ, АБО ЧУТТЄВА МЕЛОДІЯ... ДЕСЬ ТАК, НАТАЛІ...