Відкрий вікно, впусти весну у душу,
Із нею впурхну попри застороги,
Крильми твій спокій віковий порушу,
Візьму коханням в кругову облогу.
Віддай його, навіщо він без мене,
Архівний пил не гріє довго пам’ять,
Поглянь, вже щастя вбралося в зелене,
Його твій холод непроникний ранить.
Я відігрію льодяні замети
Розчарувань колишніх і подразнень,
Та, у весни узявши амулети,
Сповна уяві запозичу вражень.
Вгойдають хвилі місячну доріжку,
Узор по ній морськими зірочками
Я вишию, мов небо, по маніжці
Пройдуся гладдю, наче квіточками,
Як мрію, зацілую наостанок,
Насичу силою усім на подив,
Верну твій спокій може десь під ранок…
Відкрий вікно, впусти легкий мій подих.
Але після кількох прочитань, картинка вималювалася 
Та певно краще - Ю
Звичайно! із контексту випливає - цілком певна мрія! 
