Прокинулась синичка на світанку,
Поглянула на сніг із ясеня стрункого,
На заячі сліди біля пенька старого.
І раптом... дзвінко завела співа́нку.
Співала весело і дивувалась:
– Чого мені приємно й радісно сьогодні?
Адже дерева сонні зовсім голі й чорні,
І листя, навіть жовтого, не мають.
Тут випурхнула пташка із хатини
Та й полетіла в ліс, щоб ягідок поїсти, –
Вночі їх позбивав морозний сильний вітер
З гілок знайомої їй горобини:
Як жар, горіли на снігу червоним.
Поснідала синичка ягодами смачно,
Знов заспівала пісню голосно і гарно:
– Чого мені так весело сьогодні?
Про те птахів спитати полетіла.
Був на галявині базар пташиний справжній:
Пташки так весело і дзвінко щебетали,
Кружляли, гучно тьохкали й свистіли
Над чорним пасмом в білім покривалі.
Синичка глянула на смужку і зраділа:
– Тепер причину знаю, чом так звеселіла!
Сьогодні сонце вище й пригріває,
Тому родилась чорна таловинка.
Вже чути, як дзвенить
малий струмок під снігом.
Ось-ось весна прийде весела, гарна й ніжна!
Зазеленіють молоді травинки.
Тоді синичка полетіла в небо
І пісеньку свою найкращу заспівала,
Бадьору й радісну, яку сама лиш знала:
– Весна-весна-весна! – розлився щебет.
23.12.2012
