З школи йшли ми...
Холодно, вечірньо,
То туман весняний
обіймав,
І дитячий носик вмила
мрячка,
Час вечірній в небі
задрімав.
Оповило місто вже
весною,
Та ще прохолодно
на вустах,
Мама гріє пальчики
малечі,
і закриє спиною
в вітрах.
Поруч з нами
Вчителька з`явилась,
З посмішкою, радісна,
завжди.
Розмовляла, транспорт
свій чекала,
Надихала сяйвом
доброти.
Сіла у автобус,
помахала,
Крізь холодне скло –
тепла рука.
Посміхнулась – немов
обійняла,
І полинула до себе,
де сім’я.
Гарно стало на душі,
Весело,
Радісно – немає сну,
Ми ще довго з сином
розмовляли,
Про чарівну місячну
весну.
Зорі розсипались
у намисті,
Місяць немов казку
загадав,
Відшукайте серед неба
гості,
Хто до нас сьогодні
завітав?
Хлопчик мій складав
у пазли зорі,
Десь шукав грайливо
серед хмар,
Пальчиком водив
в повітрі мамі
І сузір’я лева
відшукав.
ID:
617834
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.11.2015 12:27:44
© дата внесення змiн: 02.11.2015 12:27:44
автор: Людочек
Вкажіть причину вашої скарги
|
