Стара, самотня
Розривалась серед могил
Й руками серця бентежно трималась
І задихалась тихо плачучи.
Ніжно пам'ятники обнімала
І говорила так, наче чекає відповідь,
Але плити мовчали
Тільки вітер щось з розумінням бубонів
Життя багато їй років подарувало.
Поте забрало тих хто любив
Тепер в тиші зустрічає світанок
І в тиші спадає на неї ніч.
Важко й голосно вона зітхає
Дивиться безтямно кудись за простір
Для неї час назад вертає
Й, здається, що в минуле всі ведуть шляхи.
