....я - на краю́. Тремтливо вітер
торкав крила... Боявсь штовхнути вниз!
А що, як ми - ген понад світом
майнемо легко, наче сліз тих бриз?!
І зникнемо в безодні неба,
на мить в душі відбившись кришталю́
веселкою.... Всміхнеться Геба*
й в нектар з"єднає жар туги-жалю́;
розлуку-зустріч; шал-кохання
і душу збурену мою - в твою
вкладе.... Ще раз зберу (востаннє)
всієї муки глибину... В раю!
//////////////////////////////
* Геба - богиня вічної молодості; на Олімпі частувала богів нектаром та амброзією.
Взаємопроникнення уховних світів - остнова єдності душ... Гарно, Мар'яночко! 
