Не довіряючи війні,
На розсуд їй віддався.
І щиро вірив: чом би й ні,
Кому цей клопіт здався?
З великим щастям клопіт дня
На плечі ліг жіночі.
Та не жалілася, війна ж,
Ждала все листоноші.
Не довіряючи очам
Його зазвала в хату,
І клопіт дня там закричав,
Благав до Бога взяти.
