Вернувся я, і час минає ,
А сумнів душу розпинає.
А чи вона мене впізнає ,
Таким як став, таким як я є.
Чи вижене ? а може прийме,
Хоча б на час до себе в прийми.
Чи може лиш погляне німо,
Не поцілує не обніме.
Чи виставить людям на осуд,
Я в самоті втрачаю розсуд.
А серце в грудях так голосить,
Мій біль до неї чи доносить?
Чи вже біда ота збулася?
Якої я давно лякався.
І вже вона мене зреклася,
Тепер хоч кайся, хоч не кайся.
Чи на душі ще квітне ружа,
І ще до мене не байдужа.
На мене сердиться не дуже,
За мною ще хоч трохи тужить.
Думки летять, летять крізь простір,
Чомусь вони такі не прості.
А серце в грудях молить, просить,
Спинись, не мучся, уже досить.
Спинись, кричить воно, доволі,
Не можна поміняти долі.
Я викидаю мимоволі,
З душі тривогу, сумнів, болі.
Йду після довгої розлуки ,
Вона до мене тягне руки.
В словах її веселі звуки ,
Невже мої скінчились муки.
2013р.
ID:
579284
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 06.05.2015 13:28:55
© дата внесення змiн: 06.05.2015 13:32:59
автор: Василь Надвірнянський
Вкажіть причину вашої скарги
|
