Я по хмарах… по хмарах надій…
До порогу, що прагну, прилину…
Віднайду я найкращу із мрій
І в рожевий забарвлю відтінок!
Сонця промені ледь підсвічу.
В неба темінь впадуть фіолети...
Підніматиму вгору свічу,
Обпікаючи серденько… Де ти???
і я би відізвався, і моє серце готове голос подати - та ось біда: не названою вашим серцем, безіменною подає голос ваша надія-мрія! і тому падає смутком засторога мені: не теде кличуть, не до твого порогу хмари її несуть!..
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
завжди хтось десь губиться 
це закон каченят 
(пробач,тут одні пінгвіни залишились) 
Якщо шукати, то рано чи пізно таки знайдеться. Гарно і чуттєво! 
