доки ти не кохаєш, впевнений хоч стріляй що твоє особисте щастя залежить лише від тебе. та я сам був у цьому впевненим. думав, що все залежить від того наскільки я вирішив бути щасливим, що я роблю для щоб бути щасливим і ще тисячі різних бла-бла-бла. безперечно, це все має величизний сенс. і воно не зовсім бла-бла-бла. поясню: воно має сенс рівно до тих пір, доки ти не покохаєш іншу людину. має сенс лише тоді, якщо ти не кохаєш нікого у теперішньому часі. доки твоє життя належить тільки тобі, ти можеш робити з ним що завгодно.
але чорт... якщо ти кохаєш, то це все змінює. твоє щастя цілком і повністю у руках людини, яку кохаєш. знайди роботу, придбай авто, квартиру, займись тим, що ти любиш та будь-що, будь-яка альтернатива насправді зовсім не допоможе тобі бути щасливим. таким почуттям альтернативи нема. сублімація не допоможе. ти будеш нещасним, бо тобі завжди не вистачатиме людини, яку кохаєш. звісно, якщо ви не будете разом. і ховатися за роботу, посміхатися буцімто щиро і щасливо - найгірший із способів приховати правду. найгірший із способів видатися щасливим. бо щасливих людей справді видно здалеку. вони сяють. а нещасливі схожі на фотоальбом із чорно-білими фотографіями. і якщо білого на фотографіях більше - це зовсім нічого не значить окрім того, що порожнечі у твоїм житті значно більше, ніж хотілося. бо ж порожнеча насправді потрібна, але у дуже обмеженій кількості. якщо її багато - вона починає керувати людиною, робить із неї що хоче. і ти хоч стріляйся, хоч бийся головою об стіну - не допоможе. заповнюй порожнечу як хочеш, але без людини, котру кохаєш, вона так і залишиться порожнечею. і її буде багато. ти від неї нікуди не втечеш і не сховаєшся.
(далі буде. уривок із майбутнього твору)
