Відтепер у дворі твоїм нарциси,
І стоптана земля у квітнику –
То сонячні твого обличчя риси,
Що щиро так нагадують весну.
Все в мені чомусь перемінилось,
Щосили рветься суть моя й душа,
І заздрю сам собі – сьогодні ти наснилась
І королю зробила шах.
Я в програші чи у виграші, кохана?
Навік би здатися тобі в полон,
Аби загоїла важкі сердечні рани
Й приходила насправді, а не в сон.
І знову постаєш в очах-екрані,
Мов марево з віддалених країв,
Торкнутися тебе – то справи марні,
Хіба що думкою дістатись Чернівців.
