Всі сьогодні, на святі, сумують,
За межу ми дитинства пройшли,
Та це значить, що долі прямують,
Ми до цього так довго ішли.
Одинадцять. Як вірить? Не діти,
Все у спогадах маревом днів,
Ці роки пролетіли як літо,
Час забрати у нас їх посмів.
Скільки було уроків й оцінок,
Безліч нам подаровано знань,
У підручниках сотні сторінок
Шлях у світ відкривали блукань.
Пізнання - це тернова дорога,
І я вдячна, що йшла не сама,
Вчителів це моїх перемога,
Бо навчали мене недарма.
Та найбільше подякувать маю
Найріднішим, найкращим батькам,
За любов і терпіння без краю,
Що украсть не під силу рокам.
Ученицею більше не буду,
Та прощатись без суму пора,
Тільки пам'ять стискає знов груди,
Бо в душі ми іще дітвора.
Дорогі читачі, я випускниця, написала цей вірш для виступу. Якщо Вам не важно, хочу отримати об'єктивну оцінку твору. Дякую.
