Скільки можна ховати очі,
Свої твори, ідеї, мрії?
Скільки будуть руки робочі
Хилитись в гіркій безнадії?
Скільки ще забувати правду,
«Я – людина» стирати в душі,
І прощати пекучу зраду,
Розчинятись в пустій метушні?
Скільки можна отак, безбарвно,
Ні за що, ні за кого, ніяк?
Жити якось, не тут, уявно,
Ніби в пастці цей Всесвіт закляк.
Скільки треба терпіти болю,
Вириватись з кайдан, щоб упасть?
Випивать до дна алкоголю,
Який потім і душу продасть.
Скільки вірно любити можна
До тремтячих сердець і струн?
Лиш тоді зафальшивить кожна,
Коли очі додолу і сум...
Я людина! Це факт. Це правда
Серед тисячі істин нових,
І якщо не боятись - зрада,
Хто мені заперечить з живих?
