Нам гордо кажуть: «Жити по-новому».
І обіцяють краще майбуття,
А ми втомились слухати це знову -
Немає й краплі правди, каяття.
В словах красивих і палких до люду
Із можновладців кожний переміг,
Та як кордон поділений забуду,
Як після трауру згадаю сміх?
Ця влада грає так бездарно й ницо,
Ці лиця нам до болю не нові,
Лиш мерехтять з біг-бордів у зіницях,
А руки їхні у людській крові.
А їхні душі продані і хворі,
У них своя тривога й боротьба,
Давно байдуже на злиденні долі,
Народ наш перетворюють в раба.
Та марно. Не здаємось. Скільки знаєм
Оцих нових, відроджених життів?
Лиш вірим, що систему цю змалаєм
І покараєм ми усіх катів...
І хай болить від слів красивих далі,
Ми вирвемось, ми встанемо з колін,
Історія писалась по спіралі,
І ми одна із вільних в ній сторін.
І як гнобили, обіцявши краще,
Що повторилось - зовсім не нове...
Хай куплять все, та Україна - наше,
Із нами в серці знову оживе.
