Майдани знов спалахкотіли,
В громах тремтіла далина.
Вставай Вкраїно прогриміло,
Й скотилась площею луна.
Вставай козаче ворог суне,
Масковські зуби вишкіря.
У Душу нашу скоро плюне,
Кайдани ржаві приміря.
Виводьмо коника з стодоли,
Москалик просить: - « хай гуля».
Пора коневі в чисте поле…
Погрози знов звучать з Кремля.
Та списа й шаблю не забудьте,
Й тугу попону для коня.
Швиденько часу не марнуйте,
Весела буде там гульня...
Нам українцям не звикати,
Ще не забула ковила.
Нам прищепили Батько й Мати,
Що в Україні два крила.
Не віддамо свого ні п’яді,
Крим наша є свята земля.
Тут Князь хрестився на укладі,
Тож дарма Ворон тут кружля.
тяжкі часи згуртували нас, але й виявили людей, які, все життя проживжи на українській землі, не вважають себе українцями і землю хотять віддати чужинцям.
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Революція згуртувала наш народ, тому так просто ми не здамося. Годі з нас покровительства великих імперій - вони вже достатньо проявили свою ненависть до українського народу за часи комунізму, а пафосні слова про братерство - ні що інше, як порожній звук і влада Кремля це не вперше доводить. Гуртуймося і не віддаваймо свого!
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Душа болить 
в України два сильних крила!
