Килим казковий постелила мати,
Життєвий шлях відміряла мені,
Сказала сину: «Змушений чекати,
Бо ми ще з татом досить молоді.
Може за рік, а може за хвилину,
Тебе, мій сину, бачу вже у сні,
Я так люблю, люблю свою дитину
І жду, щоб ти зарухався в мені.
Щоб ми разом ходили на світанку,
Коли роса лягає між туман,
Удвох з тобою стріли сонце зранку,
Ти моє щастя, радість і дурман.
Бо я давно виношу свою мрію,
Щоб і надалі сяяло життя,
Єдину бережу в собі надію,
Дай мені, Боже, любляче дитя».
Гарно, друже! 
