Чого ти чекаэш? Що ти шукаэш? Я не знаю сенсу цих слів. Я не розумію чому вони, немов кадри майбутнього з'являються тепер... Що буде далі? Навіщо було? Навіщо було так, а не інакше? Навіщо було брехати, чи, можливо, не брехати?.. Віриш, або не віриш, але я знаю, що колись ці сни здійсняться. Я не знаю чи э сенсім коли-небудь здійснюватися, але я вірю, що вони здійсняться. Ти не можеш собі уявити наскільки вони реалістичні, до деталей, до найменших дрібниць... Скажеш, що все це потік свідомості, або нічого не скажеш і просто промовчиш?
Мовчи, мовчи, мовчанням вбий свободу.
Лови, лови оту осінню вроду.
Лети, лети туди, де не побачаться вони.
Кому потрібні затерті фрази минулоі весни?
Скажи мені лиш на останок слово,
Щоб можна було щось та й зрозуміть.
Кидаэш всі своі надіі в морок,
А ви, малесенькі, те усе собі учіть.
Не думай, що колись вернеться теэ літо,
Не бійся думати про страшні тіі дні,
А де ж іх можна було всіх подіти?
Куди ж бо заховати?-...Подаровані весні.
Так, я дарую вам із щирою душею,
Я вам від серця теэ відірву.
Я принесу до вашого прісного озерця
Надію - велику осяйну зорю,
Що сповіщала про народження Ісуса.
Тепер і вам пора про те подумать вже,
Забуть про те, що таке спокуса,
Віддатись серцю, як колись і я, та й лише.
Я припаду коліньми до землі сироі,
Згадаю про обіцянки своі
Тобі, та ж вам потрібно було не такоі
Весни... Змотай іі тепер в сувоі.
Ти бачиш слизькість цього часу?
Скажи: вчора, нині чи майбутнэ де?
Бачиш як ріжу кожну другу фразу?
Не плач, він йде, до тебе йде.
Я не пишу вам уже про сльози,
Я не турбую вас тіэю маячнею.
Вступаю босими ногами у морози,
Не плач, вони не будуть більше з нею.
Іі нема! Й ніде не було.
Чи то тебе вже пропасть забере?
Вона... Воно ще не забуло...
А в серці бритвою дере.
Забудь, забудь, забудь примару.
Не снись, не снись, не снись мені.
Зплющила повіки, наче в хмару...
Щось принесли з усмішкою іі.
Приходиш, ходиш десь далеко.
Простіть, я вам обрізала крило.
Не бійтесь, не загинуть ще лелеки,
Ще вип'эмо сповна оте вино.
Навіщо ви? Я ж вам вже не дитина.
Чому ж ви? Так же можна й вбить!
То хто ж тепер вам та родина?
Вам хочеться тепер іі любить?
Ні-ні, я вам не докоряю,
Не думайте про те собі ніяк.
Я вам повіки все оте прощаю,
Але для вас я не простак.
Знаю... Знаю. Тихо. Осінь. Знаю.
Мовчу, чекаю, проводжаю.
Я вас не знаю.-Я вас чекаю.
Життя коротке. Цінуй його. Навзнак!
ID:
458523
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.11.2013 20:25:53
© дата внесення змiн: 04.11.2013 20:31:29
автор: Окса555
Вкажіть причину вашої скарги
|
