Росою покрилась весняна трава,
Твої були щирі і палкі слова,
Горнув ти до серця щиро мене,
Про щастя шептав мені неземне.
Повірила я у медові слова,
Скошена давно вже весняна трава,
Чому не приходиш до мене ти знов,
Забув ти про клятви, забув про любов.
Горді жоржини цвітуть біля хати,
Не хочеш ти навіть мене привітати,
Проходиш біля двору лице відвертаєш,
Як про все швидко ти забуваєш.
Вже яблука стиглі смачні, запашні,
Говорять про мене вже люди в селі,
Гріх мій не можна вже приховати,
Від батьків погляд я стала ховати.
Де дівся мій розум, що я наробила,
Життя навіщо занапастила,
Кому я повірила, кого кохала,
Сама себе я обікрала.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/124-zrada.html
