|
В моїй душі прокинулося слово.
А слово те – про Батьківщину рідну.
Про її ріки повноводні, про степ
Безмежний й чисте, синє небо.
Про ноти, що зливаються з душею.
Про те, як я тут народилась,
Про те, які слова сказала...
Про те, як вперше тут я покохала!
Про те, як зрозуміла, що люблю –
Цю річку, степ той й небо це безкрає!
Про те, що душу знов мою чіпляє!
І зрозуміла, що не можу жити –
Без цеї річки, друзів всіх моїх,
Без любих, милих серцю вчителів,
Які постійно двері відчиняють у світ –
Де істину знайду я,
У світ – де я колись дізнаюсь,
Що значить жити, а не існувати.
Той світ, де зрозумію, що кращою
Для мене є матуся – ота людина,
Що за мною доглядала,
Ота, яка леліяла мене!
Ота, яка весь час допомагала,
Ота, яка завжди кохатиме мене!
́
ID:
382917
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 06.12.2012 17:47:07
© дата внесення змiн: 06.12.2012 17:47:07
автор: Валькірія***
Вкажіть причину вашої скарги
|
