Я не вірю у долю, написану на долонях,
Не вірю словам на ваших медових устах,
Не вірю, що сонце щодня сідає за морем,
А зранку лізе у небо по власних слідах.
Не вірю, що люди здатні усе забувати
І повністю гоїти рани у грудях своїх,
Що тільки Божі Обранці уміють кохати
І геніям треба вмирати ще молодим.
Не вірю речам, яким нас навчає підручник,
Не вірю промовам з високих і сильних трибун,
Не вірю всьому, що здається красивим і звучним.
Я вірю у правду, ногами утоптану в бруд.
Я вірю, що люди про совість іще не забули,
Я вірю, що станемо ми, українці, людьми.
Що справжні герої, які на хвилинку заснули
Скоро прокинуться, і ними будемо ми!
P.S. Кожен з нас - це крапля у морі. Та що таке море, як не багато-багато краплин?
