Я - маленька пташка та, що має крила.
Я б до тебе, милий, знялась й полетіла.
Та не знаю, де ти. Чи мене чекаєш.
Може іншу любиш. ЇЇ пригортаєш...
Попросила б вітра, щоб розправив крила.
Щоб не дав упасти, коли вже несила.
Розступились б хмари, як буду летіти.
Щоб світило сонце. Не сміло палити.
Попрошу, щоб дощик не смів накрапати,
Бо намокнуть крильця: не зможу літати.
А в важкій дорозі молитимусь Богу,
Щоб мене пробачив, як зіб"юсь з дороги.
Якщо не в ті двері зможу я постукать.
Що казало серце, не схотіла слухать...
Подивилась в небо: хмари насувають.
Ці мене думки тільки зігрівають...
Дуже сподобався вірш... але, чесно кажучи, не зрозумів два останні рядка! Яксось вони поза настроєм твору віцлому! Можна весь останній катрен трохи розтлумачити?
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
МожУ. Звичайно. Будь ласка: це просто мої нездійсненні мрії! От і все, Віталіку!! Я ще побалила, що насуваються великі хмари. Значить буде дощ. Отже. летіти не можна і не треба.
Дякую за увагу!!