Зачаровано палить цей жовтень розгублене листя,
поміж нього кружляє сезон сніжно-білих весіль.
Перекатами струн озивається біль бандуриста.
Його музику вкотре сльозить, залишаючи сіль...
Як ніщо, у його у житті стоголосся примарне -
так буває від вітру розвіє у рими слова.
Недосяжне для нього кохання - воно ж понадхмарне,
надзіркове... А поки що в серці лютує зима.
Він пропустить із сотню закоханих пар "він-вона"...
Переконливо падає те розмальоване листя.
А кохання так близько підніме його із чохла,
запитає: "чи можна послухати спів бандуриста?".
Сніжанко, ти така молодчинка, твої вірші з кожним разом все кращі, кращі...а що ж буде далі Дуже гарний осіння печаль, така романтика ... ...хоча й сумна.... Класно
Ліна Біла відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Далі - теж поезія...мабуть)))Дякую велике-превелике!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
А кохання так близько підніме його із чохла,
Дуже гарний осіння печаль, така романтика ... 
...хоча й сумна.... Класно 
