Ти добре знаєш,
як то
птахом літати
туди,
де твоя душа.
Мене Розглядати
зверху
розпростерту
у травах
на берегах озер Дани.
Хоронити мій спокій,
поки хОджу
по різних світах,
шукаючи наш спільний дім.
Твої очі і руки знаходжу
майже у всім.
Дякую всім,
хто нагадав про тебе
В дорозі.
Стою на порозі,
Руку до кіс прикладаю.
Тебе
Чекаю...
Двері прочинені,
Книги прочитані,
Ліжко розстелене,
На столі -
твій улюблений чай.
Не барись! Не чекай,
А до відкосу
зіприся плечем
і подивись
довго і лагідно.
Я обернусь...
кинусь на груди
і розкИдаю ягоди
своїх сліз
від Любові.
І потягну у хату
на лави дубові,
І стягатиму одіж,
зціловуючи втому...
Ти - вдома...
Милий.
Нарешті... Ти... Вдома...
На щастя підкова
рипне по-над дверима.
Доля незримо
поправить рушник
і поцілує у скроню.
Прокинеться доня
і захоче до тата.
Скільки можна чекати?
Повкладались тривоги всі спати...
Я млію,
спостерігаючи, як ти їж.
-Хлібину розріж.
Немов нікуди й не ходив...
Лиш стерті постолИ
мовчки говорять
про биті шляхи.
Ходи вже до мене,
Коханий, ходи.
Напийсь криничної води.
Умию відварами з трави
й сорочку одягну
на тебе білу з льону.
Бери мене на руки
й в Див веди...
Ти вдома...
Рідний..
Вдома...
