Не багато і не мало…але твій номер дивним чином зберігається у пам’яті телефону, і в моїй на жаль теж…з тобою минає моя остання осінь, і ти знову шукаєш мене серед паперових листочків, які я списав перехресною римою, а ти не хотіла розуміти значення написаного…так справді, для чого сприймати, щось розумне, якщо душа рветься до приземленості, для чогось щось створювати якщо нема нічого вічного, але ти забула що для мене вимір вічності це тривалість життя, і в цьому проміжку часу все вічне, важить лише твій вибір…я не герой твоєї повісті, яку навіяв тобі ранковий світанок, я навпаки реальний, я куля в обоймі твоєї свідомості, призначенням якої є знищити всі твої проблеми, але лише тобі вибирати мішень…надлишок, саме надлишок ілюзій заважає жити…я розділяв твій біль, наливав собі додатково у крапельницю, і слухняно вводив її у вени…адже я вірив тобі…невже можна забути ночі, які були наповнені дурманом пристрасті і крижаними криками
безумства…я жив тобою, твоїми долонями, невеличкими рисочками на твоєму обличчі коли ти усміхалася, краплинами воску який розбавляв, ту невагомість і лишав парафінові сліди… я сміло приймав кожну дуель, яку ти проводила з безликою реальністю, і вдихав у тебе віру у тебе саму, вертав тобі спокій і вкрадені кимось сни…ми стояли, двоє по ту сторону барикад, з двох сторін, ми самі сформували стіну мовчання, яка дихала німим асфальтом, на те що було раніше, і віддавала свіжим розчином бетону, який був замішаний на сльозах, криках і переживаннях…ми проміняли все, на пусту матерію, яка навіть не кольорова, самотність, це екзогема, яка має тенденцію до геометричного прогресу, я б хотів ще раз спуститися краплинами дощу по тобі, зеленою травою торкнутися твоїх ніг, але є тільки але…наші ангели покинули небо,і спалили Рай... і як підсумок, можна сказати лише одне, я буду щасливий лиш тоді коли прокидатимусь і засинатиму з тобою…
ID:
352404
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 23.07.2012 15:02:27
© дата внесення змiн: 23.07.2012 15:02:27
автор: EroS
Вкажіть причину вашої скарги
|
