Зоряні шугають небокраї
По моїй розстріляній межі,
Бо отам у батьківському краї
Знову хата сниться на горі.
І встають між зорями ті роки,
Де дитинства й юності блакить,
Батькові я знову чую кроки,
На роботу матінка спішить.
Осокою стелеться болото,
На обніжку я з серпом стою,
Для долівки в хаті аж до поту
Осоки хоч трохи дістаю.
І маленькі рученьки не терпнуть,
Як тепер - в сучасності моїй,
Де кістляві руки розпростерті,
Ніби дати старості відбій.
З небуття воскресли мама й тато -
І укупі знову вся сім`я,
Тільки роки затуляють свято,
Невидимість радість віддаля.
Інша хата і нові зірниці
І немає пекла - я в раю,
А в очах, в заплющеній зіниці
На обніжку й досі я стою.
доросла лірика...змістовно і щиро 
