Гордовиті небеса глянули б на стелі
Відчайдушних поглядів , порухів та дій
В прагненні угледіть миті лиш веселі
Із совістей власних зробили повій
Довго перед дзеркалом , все по алфавіту
Свої зморшки прядуть правнучки нещасть
Щоби знов сподобатись сему й тому світу
А щоби від вроди своєй їм часом не впасть
Краплі хмар трудоголічні до землі пластом
Ринуть прагнуть остудити мрії не погожі
Злижуть все своїм морозом , чи може теплом
Щоби знову опинитись на зацвівшім ложі
Круговерть творінь й вигадок завше поза днями
Мерехтить , а то бурлить бивнями до нас
Хтось уміло приховає і назве їх снами
Інші бачать їх що миті й знають , що то час
Чавить кисень струмінь легкий
Тягне з нього соки тіней
Погляд простору все ж вогкий
Гноєм й кровю зкропить іней
У в’язниці ті , що просять і благають неба
Бо ж самі собі зробили до віку ярмо
Сили неба ?!? Ні !!! Не треба …
Трезво мислимо і живемо
Осторонь , ну звісно легше
Та це існування
Погляд же живих не бреше
От і все питання
Затуляти свої очі , своїми ж руками
Заліпити свої вуха брехні лоскутами
Кляп запхати собі в писок і чогось чекати
А чи просто гідно жити й неба не благати
