Шоста осінь байдужої вічності,
Шоста осінь пекучого болю,
Шоста осінь болючої дійсності...
Як же скучила я за тобою!
Шепочу ті слова, що не сказані:
"Ти моя найрідніша людина.
Чимсь невидимим, мамо, ми зв"язані,
Хоч твоя й обірвалась стежина".
Твою стежку снігами засипало,
Моє серце морози скували.
Так раптово розлука нам випала,
На яку ми ніяк не чекали.
Ти востаннє мені посміхнулася...
На чоло ти поклала долоню.
Я об погляд твій, ніби спіткнулася,
Бо побачила вічність холодну.
Родители - живые и ушедшие - всегда достойны почитания и доброй благодарной памяти. По-настоящему оцениваем их роль в нашей жизни только, когда ничего нельзя вернуть... Спасибо, Оля.
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нина, самое больное то, что исправить уже ничего нельзя.Спасибо тебе.