Імматерія снігу
за євровікном,
Що на крилах лютневих
вітрів-іммігрантів,
Лиш міражним розвіється
видивом-сном.
Цим сніжинкам на більше
немає гарантів.
Жаль, на вулиці сніг
втратив запах хлібів
Та подобу пелюсткозавії
жасминну.
А тобі?
Що нагадує сніг цей
тобі,
Коли світ до розгадки
стоїть за хвилину?
А мені, коли вранці
розсіється сон,
Треба глянуть у вікна,
щоб стать очевидцем,
Чи вляглися сніги,
чи змелись закордон,
Бо вітрами несе
всіх і вся за границю.
Ось така безадресність
снігів і подій.
Невагомість думок,
незбагненність безвілля.
Імматерію власну
відчуєм тоді,
Коли й сніг за кордон
понесе по неділі.
Бо чомусь все втрачає
і віру, й вагу,
Генну гідність,
надій золоті реквізити.
Залишаються тільки
сліди на снігу
В спробі в світле
здійснити візити.
Але ми ще живі.
Суть, видать, в «селяві».
Залишаєм ще слід
та сполохані тіні.
Перебіситься ось
світовий буревій –
Наших аур засяє
сліпуче світіння
