Коли потяг у даль загуркоче,
За собою полишивши дим,
Засумує солдат,і захоче,
Повернутись додому живим.
Аж до кольок у серці захоче,
Повернутись додому живим!
На пероні заплаче кохана,
Відчувши у серці біду-
Забрали у неї Івана,
На безглузду й жорстоку війну.
Переможене,враз,самотою,
Затужило сердечко за ним-
Лише б повернувся із бою,
Лише б повернувся живим.
Звільнивши сердечко від болю,
Повернувся до неї живим!
Там далеко, за колом рокади,
Штурмували висоти бійці,
Захмелілі від арт-канонади,
Зі смертю поєднавши вінці.
Закривши грудьми амбразуру,
Геройськи загинув Іван,
І медаль в платкові з ажуром,
Його коханій приніс капітан.
Нею вишитим,на щастя,ажуром,
Біду приніс у дім капітан...
Пролетіли літа журавлино,
Та не забрали в сердечка жури,
Була любов до Івана єдина,
І ще досі, у ньому болить.
Розгортає бабуся платочок,
І шепоче, старенька ,над їм:
"Скільки, Йване,минуло вже рочок,
Відколи ти не вернувся живим..."
"Скільки рочок сплелось у віночок,
Відколи ти не вернувся живим!"
ID:
236379
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 23.01.2011 00:17:53
© дата внесення змiн: 23.01.2011 00:17:53
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
сумний вірш....
