Легендами заквітчану
Землицю рівнораєву,
Аратту-старовітчину
Від Бога в долю маємо.
Ти була обітована
Мені – нащадку арія.
Втік гот у латах кованих,
Геть гун розтав примарою.
Останки розчереплені
Моїх дідів схоронено
Тут, під травою теплою,
У битвах із коронами.
Лель-квітка вічноюна ти,
Якщо у вічність глянути.
Тебе не порумунити
Та не поросіянити.
Розвидниться, розвесниться
У мороці задавненім!
Ти – ніжна перевесниця
В кривому танці Данинім.
Ми в долі не заручники,
Ми вільні, наче зорі, є.
То ратаї, то лучники,
То мечники, то орії.
З Аратти чом тікаємо?
Щоб горю бути парою?
З землі, що рівна раєві?!
За рало, брате-орію!
Та все ще може трапиться:
Аратту вкриє хмарою –
Я скрикну воєм з капища:
До зброї, брате-орію!
А далі най розвесниться
Аратта рівнораєва,
Як юна перевесниця,
Яку у долю маємо!
