..і постає перед ним світ моєї брехні,
і він бачить мене наскрізь,
і тиша...
Його я втомила,
втопила в вині,
а нас це так тішить...
ще тішить.
І я найчистішою зрадою в бруд,
тицяю пальцем у душу,
сміюся.
Смерть розтягнули-
замало отрут,
очі бабусі...-
молюся.
Я не боюся тебе,
не мовчи.
Що мені кара навіки?
(може засну на чужому плечі,
може прокинусь від крику).
Дика для тебе,
ще досі чужа…
але чи будуть рідніші?
Нас розмежує холодна межа-
ти не бажав…я залИшусь.
Ти не бажав,
задихався без слів,
знову зима в моїм світі.
( Вірив? Гукав? Не чекав чи любив?)-
ЧАСУ мікстури розлиті.
Вмиті росою бажання бажань,
осадом зайвість тлумачень.
Я не чекаю чомусь покарань
гірших за сто НЕпобачень…
Тримати його на відстані...карати себе, і водночас не відчувати покарання... бачити світ іншими очима...мати поруч багато друзів..., але добре знати, ЩО ЦЯ душа буде завжди самотня.
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую 
