Слушай, а можешь вино – в воду,
и чтоб по воде
долго идти в горизонт,
не просыпаясь нигде,
лодки свои побросав, сети и прочую чушь?
Если меня позовешь, я не спрошу, чей ты муж,
я потеряю ключи и позабуду слова,
если меня позовешь, вспомню, что снова жива.
закрита спільнота - уже одне це тебе мало насторожити
ммм, виявляється насправді поет - це така закрита професія, куди мають доступ лиш посвячені. аж страшно... не ходи більше туди - пропадеш! ) я скучатиму...)
Strannic відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не пропаду. Нас і не таким лякали . Люблю нові ролі, а щодо закритості, то я і сама - наче закрита спільнота різних суперечностей (шкода, серед смайликів немає сумної посмішки, я б її зараз намалювала). Україномовні поети, як не дивно, у інтернеті спершу скрізь почувають себе самотніми і неформатними, а потім просто приміряють нову роль - і все стає (чи вдає, що стає) на якісь там місця.
обмеженість кругозору, сприйняття і небажання руйнувати цю обмеженість є, імхо, дуже страшною штукою. Одна справа, коли це дошкуляє самим обмеженим, а інша - коли це зачіпає широкоглядних людей. добре, що останнім вистачає гумору і розуміння нехтувати цими шпичками) хоча і буває боляче (сама знаю), у митців же тонка шкіра...
ну, промиєм ранки -
Strannic відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я, чесно кажучи, не особливо переймалась тим у плані критики, як просто була здивована обмеженістю. Тільки зареєструвалась на професійному сайті (через особливий дозвіл )- а тут на тобі - та ж сама тупість.
вот это да! такое неимоверное (мое любимое по стилю) введение и ведение: по ступенькам, так по-женски осторожно, но решительно и без оглядок - в вечность, а точнее - в жизнь...
Strannic відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я очень люблю такой стиль, хотя получается не всегда. Но с этим стихотворением я здорово "попала" на одном из литсайтов (и довольно приличном!). Как налетели на меня сорока- пятидесятилетние тетки - и давай громить за аморальность и тщетное поминание Бога всуе. Я долго пыталась объяснить, что это просто литературная аллюзия, что на Библию я и не зарилась и вообще с мужчинами (и их женами ) веду себя максимально прилично. В конце концов меня и "такую любовь" дружно осудили (примеряли , видно, фразу "я не спрошу, чей ты муж" на своих мужей ). Короче глупо и смешно получилось.