Мов у човен, на хмарину
Білу я сідаю
Й понад світом в ту годину
В ній я пропливаю.
Поруч іншії хмарини
Й сонечко сіяє
Ясної цієї днини,
Світлом все сповняє.
В мене на отій хмарині
Світ, мов на долоні.
Небеса звисають сині.
Я у їхнім лоні.
Ні початку, ані краю
Небо те не має.
Я на хмарці пропливаю,
Що мене гойдає,
Наче гойдалка весела
Дітлахів у парку.
Унизу міста і села…
Я ж сідлаю хмарку,
Мов коня, і вирушаю
Десь за окрай* неба.
Там я сонце зустрічаю,
Наче так і треба.
Я привітно з ним вітаюсь
І воно вітає.
В променях його купаюсь
Я. Воно ж палає
І мене так ніжно гріє,
Щастям напуває,
Що моя душа радіє,
Серденько співає.
І мені в цю мить здається,
Більшого немає
Щастя, що немов сміється.
Щастя це базкрає.
*Окрай – заст. Край
Євген Ковальчук, 15. 07. 2021
