Зелене листя і трава.
Пахучі й барвні квіти.
Легенький вітер повіва
І хилить долу віти.
Безхмарні небеса вгорі.
З них сонечко сіяє
Яскраво в ранішній порі
І світлом світ сповняє.
Все збуджується навкруги –
Поля і полонини,
Ліси, діброви і луги
Моєї Батьківщини.
А сонце дужче вже пече
У небі, припікає.
В долині річенька тече,
Невпинно протікає.
І рибки плавають у ній.
Над нею вже літають
Пташки, яких вже цілий рій,
І весело співають.
Й самому хочеться співать.
Моя душа радіє.
Словами це не передать
І тим, хто володіє
Майстерно ними. Відчувать
Лише подібне диво,
Що може всіх зачарувать
На світі цім, можливо
І тілом, і душею теж,
І серцем, що співає.
І щастю, радості цій меж
Жоднісіньких немає.
І жити хочеться ще більш
Й ніколи не вмирати.
Як я, природу цю найбільш
Ніхто не смів кохати.
Євген Ковальчук, 24. 06. 2021
