Пресвятій Трійці із Пресвятою Богородицею
і прп Іову Почаєвському
в дерзанні і в любові присвячується
раптова геніальність
ну не в краях
хай Краса Бога креше
край мій й воскрешає
цей хід від Волі
але воля є моя
розум від Слова
але слово роджу я
Незмірна Велич
хай на мене опирає
моє ядЕрне
там
де я
але і Бога що дивує —
мова моя
і Дух Святий танцює
в серці й звеселя
такої волі в праздник
в моїх краях
хто потрапляє?
А Бог і є! —
й від звуків
крайність — позначає…
і от смиренний Бог… з Ним я
куди іти
куди рости
і я спілкуюся —
з тамтим!
І я спускаю вниз
ядЕрні згустки…
а не займались танцями –
в них було пусто
ядЕрне там
де я
й надщільная мова моя
все ж Слова революція
і духу революція
і густість — світ переважаюча
Божа ж! — й моя…
ядЕрність
моя там
де в Серці Божім я
06.05.2025, свято прп Іова Почаєвського
(втік з Дубно до Почаєва для усамітнення)!
Київ —
третій вибір Богородиці,
другий Єрусалим
Відійшов до Господа письменник Валерій Шевчук. Рання стаття про нього:
Cин світла з глибин: Валерій (Шевчук)
Стаття «з полиці» (про Валерія Шевчука і християнську його повість
"В пащу дракону").
Писав
через чотири роки після надрукування в
журналі «Сучасність» за найголовнішіми або вічними відчуттями її, яка
ніби відстоялась в мені, просила виходу! Стаття була розміщена
3.08.2009 на сайті моєму, і при ел. друкові в pdf «Живе в мені
Христос» в 2012 році.
(див. Вікіпедію: посилання)
Мабуть, на Україні є нині декілька людей, які спромоглися б насправді сказати глибоке слово про повість Валерія Шевчука «В пащу дракону».
Слово «про що» — має в собі і «як». Висота рівня предмету, «про Дух», ставить нездоланний бар’єр сміливцям: ясна справа — потрібно здобутись на слово з Духу і відповідно духом, на висоті запропонованого, висвітлювати.
Як би чия недуховна душа не пищала, але так є. Встояння на вістрі духу, як стане видно, подає можливість душі обійнятись баченням того записаного, рівня його...
А те, що невстояні душі просто є зметеними — привідкритим універсумом в творі — як бачите, вже факт.— Тиша...
В кого ворухнувсь протест, або, можливо, хтось не встиг увійти — увійдіть ще раз в повість Валерія, тоді ж, з новими змислами, випробуєте свою силу направду...
Як тільки правда... в Україні примовкають всі і все — тиша містеріально-містична... І причини різні. Дух же — вище причинностей...
І все в тім — «щоб збулась всяка правда». І саме — в хрещенні, в хрещенні неспівмірнім з людиною...
Тому сили, звільнені Валерієвим поглядом, що ввірвавсь в Погляд, такі неочікувано-всезмітаючі, — вільному поетові повертається Бог новим боком...
І зрілим душам страшно за провідника усього зачепленого, як це завжди в художника, — на грані й за гранню космосу, що очікує…
Отож, коли в прозаїкові проступає до яви поет і, безсумнівно, пророк... ясно, що стихійні душі довго зважуватимуть і мовчатимуть. Усе — не так, як вважають; і видно це.
Ні, не в Святому Письмі зараз справа, варто лиш це письмо прочитати (прочитати: хто мислить в дійсності думками оригінальними, своїми, — проглядається й сама глибина суті... й побачить, що це так). У вільному пошукові художник попрацював і, «дійшовши до ручки», вправився — первісним пером.
Слабші ж, витіснивши з себе це, задзвонять один другому телефонами — і кільцево «здружаться»: та ні, химера! це не українське, не може такого бути, це ввижалось — нічого й не було...
Чуєте вживу містеріальність, фігурчато-засувну-пересувну в свідомості столичних, які пишуть?
Це є ніщо поруч з чернецем... на території повісті.
Ні, нема в Волі Гоголя. Буде Валерій Шевчук.
Отже, це Правда — безумовна і жахаюча. І — думайте: не провідник же... сама правда ворушить, розворушує і кличе відомих їй — і вибраних, хоче хто чи ні. Й не Валерій, а правда — справа, ходячи й живучи вічно Повістями, кличучи — ніби гарантує-таки обранцям слова із Слова, співчутливих головному герою повісті — панотцеві: вони не зметуться, та настраждавшись у гіркоті, відбудуться всі... Тримаючись правди й волаючи тільки до Сонця Правди!..
Для посередніх — не відбувається нічого... Повість закриють в друкові журнальнім...
Розгляньтесь! які ви? на якому ви місці істинного добра?
Відбувається це «тут і зараз» — вічно... І той вибір, що ви вчинили в серці, — вогонь добрий, горіть духом! Дух Святий літає, як хоче і де хоче — й добір від Духа є. Сердець лиш рішучих, сміливих...
Тихо там, в тиші! Бо зараз правда кричить через панотця, як вперше тоді, сп’янілого і втомленого фізично (навіть в цім штрихами вона) — кричить до правди невидимого, нелюдського й надлюдського, неописанного, ще не відомого кінця... і безболісно можна плакати... Чого? Боже, який панотець недосконалий... як люди, людське, й отакого його веде правда. Вся, — щоб виповнилась всяка правда, і вся. І всі і все. Тобі приносимо...
І міг би відкрити веселий жах, новий новим, і от з полудня ж ідуть вже не страхом — любов’ю... І що кому казати?.. Бог один може.
По духу дивлячись, Валерія Шевчука знов вирятовує його-таки вкоріненість в таємницю ходів слова. Слово...
Нема в нього якогось особливого «прикриття небесного» й не скажеш «йому пощастило, йому повезло», в значенні «повело», ведіння. Ремесло… Вирятовувала правда ходу, любов і милосердя.
Рятується всякий письменник несказанним пульсуванням... огнем, який ще не має одягу слова. Божественна Любов це.
Тому важлива відкритість... і некорисливість, заперчення самості: незамикання будь-чого у власність свою, що зменшує любов, іноді її страчує...
Місце поета між Небом і землею, Богом і людьми з усім живим світом — благе і вкрай небезпечне: творячи духом в невідомому, поет не знає наперед ЩО він запише... здобутим невідомим дасть хід всьому, кликне сили неспівмірні… іраціональні.
Це є так: Бог рухає все, поет у Валерії вчинив виклик.
Мабуть, Шевчук знав близько половини, ЩО він викликав. І художників рівня Гоголя спасає що? найбільш? Правильно, їх і їхні слова (наразі свідомо залишим художні «прийоми») — не розуміє на глибині ніхто, крім Бога та, з досвіду, Божої Матері, та св.Миколая, великого всесвітньо-відомого.
Весела картина!!
Я от кажу: не розуміють... Що ж таке розуміння? Іншого разу краще натякну.
Свого роду надпровідність внутрішня є при найвищих (й найглибших) взаємопорозуміннях — за присутності якісної вищості, і завжди — благодаті Святого Духа; все ж інше нижче Духа.
Отже, розуміння світове — суть нижче й допоміжне.
Духом почуте-побачене й записане духом —«онтологічне», кажучи знайомо, — і читається таки ж духом. «Святе Письмо» є взірцем цього.
Для наочності: в радіоприймачі, припустимо, нема каналу для сприйняття ультракоротких хвиль. Він їх і не прийматиме, хоч їхній світ існує.
Без дії благодаті ні до яких істот не дійде те, чого Бог ще не бажає.
На нижчих «хвилях» не все можна передати, а передати найвище — і зовсім неможливо. Ось натяк щодо резонансів і розумінь.
Церква, можливо через лінь, не запитує, чи потрібне розуміння світу (й відповідь на виклик — а не розчавленість ним), і особливо основне: відновлене бачення картини Бога, людини і світу.
Бог — щедрий. Опрацювати зачеплене і рухливе живим-живого «організму» Повісті — Він допоможе... Тут таємниця.
Бо чутливе, совістливе, м’яке серце письменника Валерія Шевчука — до внутрішнього прийняття не допускає звання «класика»… Ця мудрість його спасає.
Нічого ніхто не сховає в духові. В слабших (чи в несвідоміших) одна згода на таке несе до колапсу, закривання вищих ходів...
Людина тоді, і ви це бачили, каже, що вона внутрішньо зупиняється й ніби вичерпується, — стихає і незабаром фізично вмирає. Отже, Боже, через неспинність художника йде і приходить вишня Правда...
Через самозречення й Любов.
На високій цій зосередженості залишим розум читача. Тож нехай письменник Валерій Шевчук пробуває, як хоче він, у спокої. В тихому мирі в серці.
А ось серце моє недавно, негадано, відмолило Божою присутністю й молитвами — одного славного художника слова, бо він відійшов у вічність. Що відчувала та людина? Любов? І, егоїстичні почасти в силу професії, поети і прозаїки, запитую: хто відмолить конкретно вас? ваш відхід?
Що з безбожного вийде: віталізм організаційний нового часу, — який розпадеться у другі поминки?..
І ось ця, природна геніальність (генетична тобто) Шевчука Валерія — запорука (чого?), мабуть, його одного вищості... небесного Промислу... чи може — всіх? хотілося б — України-Руси?? І чи хочеться комусь іще? Так?? Чи далі мовчатимем про найзначніших художників?..
Чому? Хочете слави світу? Комусь вона потрібна?? І — Валерію Шевчуку? Правда лиш. Бо більша за все, за всю недолугість. Про це — Повість, цілісністю і структурою, силами, покликами і відповідями з Неба, не з вождів. Нічого, крім служіння Богу.
Чи ж є в світі число непідробних, непіднаціональних, церковних і чесних, — небажаючих чинів і пошан??
Бо з висоти — архетипні, страшні й животворчі Христові тайни, а у відповідь тільки клешоногі і кошлаті, архиреліктові... в Єдиному Спасові!
І так, як в вищості відкривається, як і що одне з одним зчеплене, і також шкарубкість, розлапистість, зовні ніби й неправильність, які знімають онтологічні зв’язки й полон, в поетичних словочарівних стовпах й наповненнях животвору, в цих місцях повісті — нелюдських, розчахнених, безборонних, з надією на Бога і отверзтих в Нього і, мабуть, в безодні творінь, — спонтанне свідчення дихань Духа Небесного!..
Знаючим-віруючим відомо направду: нічого не залишається іншого, як рішуче віддатись в руки й живий захист Божества... Натхнення Бог-Слова. Бути словом, собою.
В світовій земно-барахло-водяності є — Мова. І тільки. Над всім нікчемним — Слово, Христос-Бог. Він страждає... За весь світ: досі на хресті духовно.
Який Бог!!!
7 квітня 1998 року, Київ
3.08.2009 року: кілька речень додав в кінці — про Бога.
ID:
1039180
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Поетичний маніфест
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 06.05.2025 12:18:43
© дата внесення змiн: 08.05.2025 09:30:56
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
