Вона пронизливо очима
Пройшлась вздовж самої душі...
І враз розкинула сміливо
Змію-колоду на столі.
-Свою ти долю знати хочеш?
Скажу, нічого не збрешу...
І слів потік линув пророчих
Про все, що вписано в роду.
Якби чогось вона про щастя,
Про тих, хто поруч по життю,
Про фарт, любов, та про багатство,
Про сміх, про радість досхочу...
Вона кидалася словами,
Мов орач в землю посівну,
Чимдуж долонями жбурляла
Ростки, щоб в серці проросли....
...і щось буяє буйним квітом,
Коси щороку - пророста...
Шукає щастя білим світом
З пророцтва сплетена душа....
01.05.2025
