очисть нейрони
стань споглядником
стікають
краплинами по шибці
брехуни
побиті заздрощами
злі
лукаві
балакуни /до віку не змовкають/
коханці /вірні на злягання мить/
обранці слави /все гординю лису чешуть/
народу слуги /ревно з влади гривню крешуть/
нехай струна зневіри не бринить
над підперезаними бідністю святою
хто втер сльозу тремтячою рукою
від смітника до смітника мандрує світом
своє шукає щастя
всі ми Божі діти
дай спокій всім
несправедливістю душа болить?
неправда
гординя власна рветься дати ладу
творінню
по своєму розумінню
всіх відпустила
білий шум
розплавились зв’язки нейронні
по корі мозку сліпі зони
тьмяніє ліхтарем у сніговії відкриття
про кого я живу
чиє життя
себе не знаю зовсім
хто я?
що я?
в чужу комору час-колосся
своє несла
творцем/рабинею служила
а то лиш гра
чужа
а нині
май силу визнати
що ти сировина
не озираючись на інших
нині
з нуля себе твори
із глини
Сильний вірш! Проникливо...зворушливо Всього зазнавши у житті в розчаруванні...думки глухі...розплачеся в зізнанні....Хто ти?!Стремління новизни...але ж не відчуваєш вини...так хочеться перетворитись разом із світом!
О, ті брехуни стікають по шибці не просто краплинами, а клеєм, що вже вивести можна тільки з шибкою разом...
Так що глини треба багато, щоб з нуля ...
Цікавий твір.
Всього зазнавши у житті в розчаруванні...думки глухі...розплачеся в зізнанні....Хто ти?!Стремління новизни...але ж не відчуваєш вини...так хочеться перетворитись разом із світом! 
