Буває,що мій розум грається в дражливість:
то що ж воно таке, твоє життя,
славетна його унікальність, особливість?
Говорить розум: це лише буття...
А серце не спиняє в стукоті дням ліку,
у кожній миті прагне,і всотує життя,
шепоті смертельному ,немовляти крику,
в закінченні й початку постійного чуття.
А ще в лихім безумстві випадків й обставин,
дитинства, юності, зрілості... Прожитих років,
Любові, зради, вірності... Будов й обвалин,
самотності і прощення несмілих кроків...
Досягнутих вершин і пошуків одвічних,
віри і скептицизму, і розпачу німоти,
стражданнях, болю і в радостях простих і звичних,
таких немає слів, щоб осягнути повноти...
Якось так швидко дні біжать й болісно нестримно:
ледь оглянешся,а за обрієм кінець життя,
і в серці, від плину днів швидких, буває зимно,
бо розум каже: це все лиш збіг і випадок буття...
ID:
1031284
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.01.2025 12:09:35
© дата внесення змiн: 08.03.2025 13:46:37
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
