Буває,що мій розум грається в дражливість:
то що ж воно таке, твоє життя,
славетна його унікальність, особливість?
Говорить розум: це лише буття...
А серце не спиняє в стукоті дням ліку,
у кожній миті прагне,і всотує життя,
шепоті смертельному ,немовляти крику,
в закінченні й початку постійного чуття.
А ще в лихім безумстві випадків й обставин,
дитинства, юності, зрілості... Прожитих років,
Любові, зради, вірності... Будов й обвалин,
самотності і прощення несмілих кроків...
Досягнутих вершин і пошуків одвічних,
віри і скептицизму, і розпачу німоти,
стражданнях, болю і в радостях простих і звичних,
таких немає слів, щоб осягнути повноти...
Якось так швидко дні біжать й болісно нестримно:
ледь оглянешся,а за обрієм кінець життя,
і в серці, від плину днів швидких, буває зимно,
бо розум каже: це все лиш збіг і випадок буття...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031284
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2025
автор: Межа реальності