Давай з тобою поговорим,
Прийшов для цього, мабуть, час.
Ти знову хмуриш чомусь брови,
А ясний погляд швидко згас.
Скажи: ти знаєш як болить,
Ти чув колись, як серце плаче?
Це бог дав змогу полюбить,
Відчути почуття гарячі.
Мої ти коси цілував,
Для тебе мила їх любистком.
Ти пам"ятаєш, пригадав?
Чому ж це все взялося смутком?
Давай посидим поруч мовчки,
Сердець послухаєм розмови.
В словах нема розбірок, помсти.
Не була їх зустріч випадкова.
Серця не плачуть, а сміються,
В холодну пору тепло їм.
Їх розлучили від безглуздя,
Посеред лютої зими...
Дякую, Н-А-Д-І-Я, за шедевр прекрасної, душевної лірики! Дуже сподобався вірш!
Давай посидим поруч мовчки,
Сердець послухаєм розмови.
В словах нема розбірок, помсти.
Не була зустріч випадкова.
Чудова ,душевна поезія!
Серця не плачуть, а сміються,
В холодну пору тепло їм.
Їх розлучили від безглуздя,
Посеред лютої зими...
З Новим роком п. Надійко! Миру, здоров'я і любові!
Дякую, Н-А-Д-І-Я, за шедевр прекрасної, душевної лірики!
Миру, здоров'я і любові! 
