Якось виносив сушений хліб пташкам (я інколи навмисне не зʼїдаю увесь хліб, щоб потім його засушити і поділитись з пташками, бо це чи не єдиний варіант пороздивлятись їх зблизька - я великий, а вони маленькі і уявити, щоб вони просто так підлетіли до мене, ну якось еволюційно небезпечно для них, мабуть) і побачив, як один горобець підлетів до мене ближче від інших. Я спочатку здивувався, подумав "нічого собі сміливець"! А він так стоїть і дивиться на мене, схиляє голову то вліво, то вправо, наче говорить "егей, здоровило, ти що, забув мене?". Я придивляюсь ближче і дійсно!, впізнаю цього товариша - в нього чорна цятка на лівому крилі, він постійно сюди до мене підлітає. Я вибачився спочатку, що не впізнав його і коли висипав його компанії сухарі, так, ніби щоб загладити провину перед ним навмисне висипав перед ним більше, ніж перед товаришами. Він зупинився, зміряв мене своїм гордим поглядом, щось чичиркнув своїм товаришам і не доторкнувшись до жодної крихти, вся компанія полетіла собі де інде. Так якось вогко і мокро на душі стало... я ж старався... Добре, що ворона підлетіла на це все дійство і, вибачившись за своїх знайомих, чемно зʼїла все до єдиної крихти. Вона місцева, я її одразу впізнав
Ага, все вірно. Розсипають, бо мають що розсипати. Не для подяки. 
