Коли ми мовчимо, тоді наша чутливість до звуків підвищується. н (VI)
Вона аж випинає горою. Згортаючи з нею послання, н
# ідеться про математичну згортку (*)
Тримаємо більшого шуму пакунок. Ми перезираємось. м
Мовчки ми перезираємось, шурхотимо шумовинням, д
В скла́дки його недиференційовної метрики пальцями д__
Інтегруємо власні відбитки, сліди кольорової паніки. н
На(м:)овчання гучне стало звичкою метафоричною, о́бразом. н
До болю кова́делко гупанням із-під землі, із підземної м
Кузні в підвалинах гір, Магомета які переслідують, д
До́вбе. Воно нам ПоВторює із серця Мордору сенси, д__
# ПОвномасштабне…
Які протягом трьохсот спартанців – рокі́в – усіх одноосібно н
Формували, творили підґрунтя для тиші, страшної, промо́вистої. н
Немов молоточками по підко(в:)игнутих брова́х, красивих, м
Луплять очікуваннями ву тиші по вухах оновлених, д
Поки двохсотий спартанець, трьохсотий спартанець насиплють д__
Кольорової крихти достатньо, її щоб колючістю н
Проколоти перетинку тиші, і ще з жала гідних рук випустить н
# = «випустити»
По кілька отруйних слів змі́ями, що Ахіллеса, по зви́вистих м
Сте́жах петляючи, будуть ‘здогнать намагатися, будячи д__
# наздогнати
Від очікувань тих, хто вінком уздовж річки пустив гучну тишу. н
Нескінченноплощинне пройти наче поле, вінок намагається н
Дійти до «нуля» між землею та небом, і свічечки заревом м
Хоче схід місяця ви́світлить. Далекоглядністю по́лемо д
Во́ди калюж у слідах вінка в річці глибокій, та губимо д__
Його і́скру все ‘дно за на-око-прямою крайо́брію. Про́рвано н
# все одно # «пряма» – ім.
Межі логаритмічного відліку. Він провалився між гу́бок н
# «Він» – тут також збільшувальне від «вінок»
# тож підмет може бути й «відліком», і «вінком»
Землі́ й неба – в прірву, в нуля нескінченність. Його́ се́рця во́гник м
До абсолютного нулика кельвінів там охолонув – д
То не його свічка виросла з-за загучни́х криків обрію. д__
Цей «поганий» смак виріс в недолі. Пішло щось усюди не так, н
Як гора́ слідко́м за́ Магометом. То не вінка́ гілочки́ тонкі н
По вікнах ударною хвилею шкрябають, тягнуть стремінця, мов м
Гуни, пнучись на них вище, щоб здалеку, з-за вже-не-їхнього д
Краю горбів наші бесіди вчути на логаритмічнім д__
Безрозмірнім віддаленні.
На́ш світ – пере́ступ постійний над нуликом н
(В:)іковічному нехтуванні висотою якихось порогів. н
# в віковічному
Так, точно! Бурун звуковий – наче гуни. Неначе сплекск рук м
Перед вінко(м:)ікрофона (з:)алізного пруття, щоб трошечки д
# з залізного
Охолодити його, самозбудження щоб вгамувати. д__
Повна тиша зашкалює оксюморонністю та недосяжністю. н
Шурхіт кожного каменя логаритмічної скелі все тяжче н
На менших дзвона́х-децибелах відгупує снігу навалою, м
Й, через урочище, повне уламками крайнощів, льодом – д
Нуль – перебравшись своїм громови́тим шумком кольоровим, д__
Десь на іншому боці вико́чує на сухий берег мовчання, н
Й у мов чан засипляє слів танення. Озеро вийде, мо’, в чані тім. н
Прозорого озера льодовикового во́ди срібнітимуть м
У заспокоєнні білих кришталиків льоду сліпого, д
У заляганні на дно диму порохового опісля д__
Кольорових пилків революцій квіткових. Затихий кліп оком. н
На сльоза́х що замішане, будуть так са́мо оцінювать до́ктори. н
Розу́мні що є серед них – те ще щастя. А іншим пояснюй, м
Що не від сма́ку «поганого» всі ухопились за ясла д
«Тиші гучної» й її похідних. Убезпечені до́кори д__
Собі ти́м, що не Там. Мнем пакунок у пружності черги надмірній. н
Лишили позаду наш спокій, лупа́ли скалу́ нелінійну. м
Ми оббивали пороги, по макових зе́рнях напнули д
Повноту. «Обережно, крихке!» Наш пакунок поїхав «на нуль». н__
14 – 15.12.2023
VI - 6 стоп у вірші (віршованому рядку)
н - аНапест
м - аМфібрахій
д - дактиль
ID:
1001006
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 17.12.2023 01:22:50
© дата внесення змiн: 13.01.2024 17:45:17
автор: Редріх
Вкажіть причину вашої скарги
|
