Заховаю назавжди в собі свої сльози,
Хай душа нарешті нап’ється вдоста,
Не захитаюся від гіркої чергової дози
Болю і страху, що у шлях мій вроста.
Прожену сумнів й промовлю, що вірю,
Спалю тривогу поміж ясних іскор надії,
Про клаптик блакиті я й досі ще мрію,
Серед ворожих куль страшної завії.
