Ще нічка пасла зорі у Десні,
І перші роси падали у трави,
Як солов’ї розбавили пісні
Небес красою в розових загравах.
Квітчастий луг від співу просинавсь,
Кульбаби жовті привікрили вії.
Здавалося, дзвеніла й вишина,
Тримаючи в полоні вітровії.
Не турбувало й сонечко Десни –
Спало у вічності невидимій кишені,
Та верби вже помітили човни,
І місяць молодий, немов кришеник.
5.07.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
