Віншує землю сонце ранком,
Ледь небо вбралося серпанком,
Повітря свіже, аж п’янить…
Яка ж прекрасна це є мить!
Ось марево клубочить в лузі
І шепче річечці-подрузі
Про те, яка була ця ніч,
І що чекає вдень, ця річ.
Та це не довго так тривало:
Вже сонце небо розірвало,
І, щедро кинувши тепло,
Води у річці напилось
Та й попливло понад землею,
Розкрило водяні лілеї,
Пірнуло поряд промінцем.
Чи бачили хоч раз ви це?
Ганна Верес (Демиденко).
