В твоїх словах давно немає щирості,
В твоїх думках – застиглий океан.
Все, що було, освітлене світилами
І віддане у волю почуттям.
В твоїх словах – забуті шрами дикості,
В твоїх думках – обличчя глибини.
Ти б танцювала із дощем над стріхами,
Та надто вже боїшся висоти.
Ти вже забула, як це бути вільною,
Як мріяти на противагу днів.
Бо світ диктує зАвжди бути сильною,
Ти ж хочеш поля, квітів та вітрів…
